Побачила світ нова книжка Романа Офіцинського, відомого історика й літератора, котрий проживає в головному місті Закарпаття. Вона гармонійно продовжує художньо-естетичні пошуки, відбиті у поетичних збірках "Нашестя ангелів" (1993), "Ураган тисячоліть" (1997), "Ідеологія повстань" (2004) цього ж автора. Подаються переклади його віршів англійською Сергія Кіпича і Володимира Дідика та французькою Віктора Мотрука. Передмову «Світить місяць в очі тайни…» написав знаний літературознавець Дмитро Дроздовський, яку подаємо в стислому викладі. У ній ємко схарактеризовано пропоноване видання. 

Поезія збірки «Жура журавлів» Романа Офіцинського наративна, опредмечена. Занурення в поетичний світ починається з невеличких замальовок, яким властива особлива поетичність зображення. Подеколи й вірші нагадують замальовки, образки, ескізи, акварелі, фрагменти малярського полотна чи й фотографії.

У поезіях часто рух часу зупинено. Це пов’язано з логікою поетичного саморуху. Зупиняється час як кайрос – тобто час, позначений людським переживанням, емоційністю, до якої спричиняє зовнішній ритм життя. Натомість увиразнено час як хронос, одвічно-правічний час, у якому природно змінюються пори роки, на небі пливуть хмарки, птахи мандрують у вирій-ирій, «згортає осінь сірі сувої», а полудень видихує «пекельну задуху».

І з описаного світу природи, коли гортаєш сторінку за сторінку книжки, виникає відчуття прекрасного, що є основою поетичного мистецтва від античності й до сьогодення. Книжка містить тонкі естетичні спостереження, які випливають із єдності суб’єкта лірики зі світом природи, у якому часто говорить оживлений, персоніфікований світ листя клена і трав.

Вірші виростають із природи, незмінної в своїй сталості й постійно плинної в кожній хвилині буття. Автор не прагне поетичної метафоризації художнього світу (лише в окремих віршах, як «Сірі сувої», маємо яскраву метафоричність), поезії не властива надмірна метафоричність, водночас їй властивий комплекс певних ключових образів- символів.

Суб’єкт лірики зазвичай оприявнює власний внутрішній світ через реакції на дії світу зовнішнього. А в «Журі журавлів» логіка поетичного руху інакша: оживлення, орухомлення світу починається не в момент вияву внутрішнього світу суб’єкта, а в мить, коли суб’єкт лірики завмирає й розчиняється у світі, який досі видавався відчуженим, відособленим, а тому й знеособленим.

Така специфіка поетичного світу зближує вірші з хайку, з традиціями східної поезії, у якій дійсність оживає перед людиною – піщинкою на тлі Фудзіями. У художній реальності Р. Офіцинського над світом пролітають журавлі, які спостерігають за цим переродженням. Згадуєш Ясунарі Кавабату й семантику журавлів, представлену в східних культурах.

Поезія у книжці нагадує схоплені художньою уявою фрагменти дійсності, у яких відбувається потужний внутрішній рух, взаємодія між усіма частинками світу. «Жура журавлів» – приклад імажиністської поезії, у якій зримо явлено художні образи й деталі, що заполоняють собою весь простір.

Водночас імажиністські образи органічно переплетені з неокласицистичними мотивами. Для київських неокласиків особливо значущими були гармонія та рівновага, віднаходження спокою й духовного просвітлення.

Світ природи у віршах Р. Офіцинського живий і естетизований, проте оприявнення краси випливає не з авторського погляду, а з внутрішньої здатності природних об’єктів випромінювати прекрасне й бути для стороннього спостерігача джерелом піднесеного.

Світ опоетизованої, осяйної, містичної природи нагадує вірші Гайне: лише природа може бути справжнім джерелом краси й піднесеного, за Кантом. Природа у представленому поетичному світі оживлена й гармонійна, красива й мудра, а тому сприймається як джерело рівноваги й естетики прекрасного.

У вірші «Троя» суб’єкт лірики особливо увиразнений, його голос промовляє про втрату людством пам’яті про золоту добу. Світ сьогодення втрачає героїзм античності, бракує воїнів-охоронців, які б стояли на сторожі ладу між людьми.

Автор часто вдається до алітераційного звукопису, щоб витворити потрібну суґестію.

У представленому поетичному світі чимало символічних образів, проте, щоб дійти розуміння символу, потрібно перейти через огорожу слів у простір дематеріалізованого слова. Щоб зрозуміти поезію, потрібно розчинитися в ній.

Ще один важливий чинник поетичного світу Р. Офіцинського – форма. Поетові вдається в гармонійний спосіб бути уважним як до смислів (концептосфери), так і до форми поезій, що лише потверджує неокласицистичність художньої дійсності. Окремі вірші суто у своєму графічному представленні нагадують журавлиний ключ, що летить у небі, поринаючи у вирій. Такий ключ нагадує геометричну фігуру кола, відповідно, в ньому закодовано повноту буття.

Назви поезій засвідчують, що переважає символістська тенденція поривання суб’єкта до уявного світу надреальності. Є у книжці й мотиви та образи, притаманні романтичній ліриці. Поетичне «Я» відчуває втому від буденності й прагне полишити світ одноманітності в пошуках омріяної свободи й щастя.

Представлено й мотив любові (один вірш так і називається – «Храм любові») до всіх виявів життя. Така філософія францисканства притаманна українській поезії високого модернізму, зокрема творчості Павла Тичини. Усе в поетичній реальності є живим і потребує любові як найпотужнішого чинника розвитку, самопізнання й гармонії.

У поезіях Р. Офіцинського немає поділу на матерію мертву й живу. Усе з усім взаємодіє й перетинається, як в екосистемі чи живому організмі. Зупиняється голос поетичного «Я» й починає говорити природа.

Кожний вірш як окрема екосистема, де оживають листя й трава, земля й небо. Вірш – як фотографія, але орухомлена, «жива». Поезія Р. Офіцинського виростає, з одного боку, з відчуття античної, грецької калокагатії (гармонійної єдності красивої зовнішньої форми та внутрішнього змісту), а з другого, тут відчутні впливи східної філософії, впливи контемпляційного (споглядального) знерухомлення того, хто дивиться, задля єднання зі світом, який навколо.

Подібно до поезій Богдана-Ігоря Антонича, у представленому художньому світі все випромінює вітальність. Енергія людини переходить в енергію каміння й трави, листя й води, а над усім цим пролітають журавлі – наскрізний образ збірки, один із ключових суб’єктів поетичної реальності, якій притаманна особлива логіка саморуху, особлива взаємодія між усіма матеріями та енергіями, які віталізують світ після контемпляційного завмирання стороннього спостерігача.

Проте є у віршах і властива східному мисленню спостережливість, готовність злитися зі світом природи, відчуття власної мізерності порівняно з тим огромом краси, що навколо людини. Вірші заспокоюють і дають рівноваги читачеві, якому потрібно відчути внутрішню динаміку цього живого світу, який зазвичай ми сприймаємо як щось знерухомлене й знеособлене.

У кожному вірші візуалізація образів настільки потужна, що світ матерії оживає й поглинає читацьку уяву. Справді маємо приклад неокласицистичної поезії з виразними символістсько-імажиністськими образами, що містять потужну внутрішню експресію.

Світ природи у книжці «Жура журавлів» зображено звеличено й весь час за допомогою крупних планів, що поглинають нас, а натомість дарують спокій, гармонійну красу й рівновагу.